Історія.
Багато чисельні глядачі, шанувальники Закарпатського академічного обласного театру ляльок всіх вікових категорій називають свій улюблений театр коротко – театр „Бавка”. Саме таку афішну назву взяв собі колектив театру у 2005 році. ФОТО БАВКИ. Чому саме Бавка? Колись у верховинських селах так називали будь-яке театральне видовище, крім того, до складу традиційного лялькового „вертепу”, окрім музикантів та співаків, входив „бавіля”, тобто той, хто працював з ляльками - бавками. Отож, назва театру «Бавка» символічна. І його вистави не залишаються поза увагою як глядачів, так і професіоналів, що дають їм високу оцінку на престижних міжнародних театральних фестивалях.
Історія.
Вже багато років у самому центрі старовинної частини Ужгорода на Театральній площі у затишному театрі маленькі глядачі захоплено спостерігають за життям надзвичайних лялькових героїв. Театральна споруда була спроектована ще у далекому 1907 році для гастролюючих антрепренерських труп та видовищ типу “вар’єте”. У 20-ті минулого століття будинок став дахом для першого в краї українського театру ”Руський театр “Просвіта”, яким певний час керував славетний корифей сцени - Микола Карпович Садовський. А після Другої світової війни приміщення театру було передано новоствореному Закарпатському обласному державному українському музично-драматичному театрові. І сьогодні воно належить лялькарям, лялькам і дітям.
Початок
Народився Закарпатський театр ляльок 31 жовтня 1980 року. А з 9 лютого наступного року його очолив Володимир Ліхтей. І фактично з цього часу почався організаційний період. Колектив підбирали у важких умовах, без відповідних приміщень для виробничих цехів, адміністрації та репетиційних кімнат. Не було приміщення, не було жодного професіонала в той час, коли сучасне мистецтво театру ляльок вимагало майстерності драматичного актора й володіння різноманітними системами ляльок - від простої рукавичної ляльки до складної маріонетки.
З 1 серпня 1981 року артистична трупа поповнилася випускниками Харківського інституту мистецтв ім. Котляревського. Це Ірина Ендріксон, Алла Задесенець, Ірина Михайлівська, Микола Гармаш, розпочали роботу в трупі і випускниця Харківського інституту культури – Марина Белоус, та випускник Рівненського інституту культури – Михайло Микулець. Згодом до справи взялися і випускники Дніпропетровського театрального училища -, Світлана та Сергій Кобзисті, Тетяна Ємец (Сударєва), випускники Хустського культурно-освітнього училища - Наталія Тараненко, Галина Чучвич, Наталія Брич, Марія Кополовець, Йосип Руско, Юрій Рокос, Роберт Голованенко, Олександр Мавриц. Поповнили колектив і самодіяльні актори Давид Бурман і Ілля Юрковецький, Ніна Кузнєцова, Олександр Воротинцев, Олеся Веляник, та інші. Це все були зовсім молоді люди, вчорашні студенти. Адміністрація на чолі з директором Володимиром Ліхтеєм крім виробничих проблем переймалася і особистими – по-батьківськи піклувалася про кожного члена колективу, який для багатьох став справжньою родиною.
Народився Закарпатський театр ляльок 31 жовтня 1980 року. А з 9 лютого наступного року його очолив Володимир Ліхтей. І фактично з цього часу почався організаційний період. Колектив підбирали у важких умовах, без відповідних приміщень для виробничих цехів, адміністрації та репетиційних кімнат. Не було приміщення, не було жодного професіонала в той час, коли сучасне мистецтво театру ляльок вимагало майстерності драматичного актора й володіння різноманітними системами ляльок - від простої рукавичної ляльки до складної маріонетки.
З 1 серпня 1981 року артистична трупа поповнилася випускниками Харківського інституту мистецтв ім. Котляревського. Це Ірина Ендріксон, Алла Задесенець, Ірина Михайлівська, Микола Гармаш, розпочали роботу в трупі і випускниця Харківського інституту культури – Марина Белоус, та випускник Рівненського інституту культури – Михайло Микулець. Згодом до справи взялися і випускники Дніпропетровського театрального училища -, Світлана та Сергій Кобзисті, Тетяна Ємец (Сударєва), випускники Хустського культурно-освітнього училища - Наталія Тараненко, Галина Чучвич, Наталія Брич, Марія Кополовець, Йосип Руско, Юрій Рокос, Роберт Голованенко, Олександр Мавриц. Поповнили колектив і самодіяльні актори Давид Бурман і Ілля Юрковецький, Ніна Кузнєцова, Олександр Воротинцев, Олеся Веляник, та інші. Це все були зовсім молоді люди, вчорашні студенти. Адміністрація на чолі з директором Володимиром Ліхтеєм крім виробничих проблем переймалася і особистими – по-батьківськи піклувалася про кожного члена колективу, який для багатьох став справжньою родиною.
Дебютну виставу «Хоробре жабенятко», прем’єра якої відбулася 6 жовтня 1981 року на сцені колишнього Будинку офіцерів, поставив перший головний режисер театру Микола Волошин. Для більшості акторів це була перша професійна робота, тому прем’єра стала справжнім дебютом і для самого театру. Цікаві постановки здійснювала і режисер Людмила Кребс, особливо запам’яталася глядачам її робота за п’єсою-казкою Н. Гернет і Т. Гуревич «Гусеня».
А першим завлітом театру став відомий письменник Фелікс Кривін, який незабаром передав справу молодому театрознавцю Ніні Луговій. Були молодість, бажання працювати, але не вистачало досвіду, матеріальної бази, вистави робилися виїзними. Усе багатство і різмаїття театрального дива, побудованого на світлі, на ефектах, можливі лише в умовах стаціонару, були тоді недосяжні. Та попри все, в театрі з'явились справжні професіонали, серед них актори Елла та Юрій Григор′єви, завліт Ніна Лугова, також потяглися молоді талановиті місцеві сили, які вчилися у досвідчених колег, а згодом здобували відповідну освіту, – Наталія Орєшнікова, Олена Пишка, Андрій Опіок, Микола Карпенко.З часом молоді актори виросли у справжніх професіоналів, які перебували у постійному творчому процесі – на репетиціях, на гастролях у краї та за межами області. Колектив дарував радість дітворі навіть у найвіддаленіших куточках гірських районів, і таким чином робив благородну справу у вихованні дітей, даруючи їм радість спілкування з театральним ляльковим мистецтвом. У середині 80-х років театр відзначався дипломами і грамотами Міністерства культури, про нього заговорила не лише місцева, а й центральна преса.