Велет з Турянської долини

Велет з Турянської долиниВідомий закарпатський історик, журналіст, письменник, культуролог професор Сергій Федака відгукнувся на прем'єру вистави "Останнє туреня":
Велет з Турянської долини
У Закарпатському театрі ляльок 43-й сезон відкрито прем’єрою вистави О. Куцика “Останнє туреня” за п’єсою О. Гавроша.
Ще років тридцять тому режисер прочитав у журналі “Дружба народов” оповідання-притчу грузинського письменника Отіа Іоселіані “Чужинець у козячому стаді” (за ним ще було знято узбецький мультфільм), яке закарпатцю дуже сподобалось. Олександр Петрович подумав, що таке могло відбутися й у наших краях. Адже на нашій Перечинщині досі згадують гордих турів, пам’ять про них живе у топонімічних назвах, їх зображали на численних сувенірах, багато у кого вони досі стоять у сервантах. Врешті-решт режисер запропонував О. Гаврошу створити за цим задумом п’єсу для лялькового театру. Роки два тому її написано, почалася робота над сценічним втіленням. За цей час змінилися аж три художниці, що працювали над виставою. І — ось!

У закарпатському варіанті історія малого телятка-тура, що залишився без батьків і шукав свого місця під сонцем, сильно змінилася, отримала нові акценти, обросла суто місцевими мотивами, сюжетними ходами і навіть персонажами. До сценічної версії врешті-решт увійшло десь половина того, що написав О. Гаврош.

Усі ролі виконують чотири актори (Анастасія Стельмах, Дмитро Ємець, Олександр Беліков, Павло Проданюк). Твір вийшов дуже різдвяним, вертепним (ця тема традиційна для обох Олександрів). Потрапити із сучасного ужгородського пекла у верховинську зиму — це було справжнім щастям. Режисер О. Куцик відзначився несподіваним мінімалізмом. Якщо його “Недотепа із Вертепу” — це барокове буйство деталі, то тут маємо строгу символіку прямих ліній, відточену геометрію і чистоту холодних кольорів.

Характерними персонажами стали три Духи Карпат. Вони нагадують казкового Чугайстра (гірську волохату людину-велетня, що швидко гасає між смереками, втілення карпатського вітру), вони фактично закручують і спрямовують увесь сюжет.

Родзинкою вистави стали тваринні ляльки. Їх створила молода художниця Тетяна Поринець. Нещодавно вона стала молодою мамою, то ж заглянула лише на самий початок показу. Це якесь принципово нове для нашого театру покоління ляльок. У ньому відлунює стилістика маскувальних сіток, які минулого року масово плелися в Ужгороді, різних фронтових сувенірів з гільз і патронних ящиків тощо. Тваринки вийшли напрочуд милими і “читабельними”. У кожної домінує якась основна риса, доведена до гротеску. Вовк з довжелезною пашею кольору хакі нагадує крокодила або дракона, який проковтнув сонечко. Беркут — як легендарний “Байрактар”. Туреня — кошлате, як карпатська гуня, тепла і таємниця. Корови — з рогами-коромислами. Напрочуд ділові Цап із Козою втілюють традиційні цінності закарпатської родини. Консервативні вівці собі на умі. Тема закарпатського тваринництва розкрита нетрадиційно, але захопливо. Туреня поводить себе як сучасний переселенець: у теплі і безпеці добре, а вдома — краще!

Вражають технічні ефекти спектаклю. Гіпнотизуюче світло інколи нагадує полярне сяйво. Димові машини створюють не менш містичний гірський серпанок і водночас не менш загадковий фон для артистів, які на цьому тлі виглядають якимись небожителями.

Зачаровує сугестивна музика до п’єси. Вона максимально відтворює звуки верховинських лісів, безлюддя засніжених вершин,завивання вітру на полонинах, дзюркотіння водоспадів, гамір худоби.

Вистава справляє світле, оптимістичне враження, заряджає позитивними емоціями, такими необхідними за нинішньої тривожної доби. Публіка виходила просто окриленою.
https://zakarpattya.net.ua/Blogs

Детальніше