Непроста сова. Театр “Бавка” закрив 42-й сезон прем’єрою вистави Н. Орєшнікової “Таємниця маленької сови”.
42-й сезон виявився унікально рекордним. Чи не вперше за всю історію театру протягом одного сезону відбулося аж вісім прем’єр. Театр також став однією з локацій міжнародного фестивалю “Свобода”. На його сцені кілька разів демонстрували свої роботи студенти Академії культури і мистецтв. Зростає відвідуваність. Отримано цілий ряд відзнак на фестиваль. Продовжується творення серії вистав на екологічну тематику. Першою з них була “Нова сукня для принцеси” (про боротьбу з пластиковим сміттям), “Пригоди Кожика і Летика” (про збереження кажанів). І от тепер — третя.
Як відзначив Є. Тищук, спостерігати за залом було не менш цікаво, ніж за сценою. Діти реагували на все надзвичайно жваво, безпосередньо, щиро. Батьки були стриманіші, проте теж зацікавлено спостерігали і постійно доєднували свій сміх до дитячого.
Художник-постановник Паола Полуденна змогла мінімумом засобів створити, з одного боку, сільську садибу, де усякої тварі по парі, з іншого боку — глухий ліс, не менш насичений флорою і фауною. Її ляльки — справжні головоломки, кожна зі своїм секретом.
Грають актори Юлія Чеховська, Дарія Голяна, Микола Карпенко, які озвучують і рухають добру дюжину різних персонажів. Причому навіть епізодичні ролі сприймалися юним глядачем на-ура. Бурхливі оплески викликала поява їжачка з цілим виводком малят — наче скульптурки з Київської набережної завітали до театру.
Вистава про колоритну тітоньку Поланю і її “зоопарк”. Її мониста і головний убір треба бачити. Такий собі символ України, що за словом у кишеню не лізе. Модерує всіх і вся, але не забуває і про себе.
Рудий кіт тягне на себе ковдру як тільки можна. Спершу він навіть виживає з двору Сову, але коли сам опиняється у скруті, переконується, що без тієї — ніяк. Такий собі нулик, що страшенно хоче виглядати одиницею, альфа-самцем, яким не є. Геній піару і димової завіси. Але і він виявляється корисним.
Сова спершу ніби відштовхує глядача своїм сиплим голосом і якоюсь неоковирністю. Але вона водночас і загадкова, містична. Це чи не улюблена птаха Шевченка, “Кобзарем” літають десятки сов. Прекрасно вписалася вона і на закарпатську сцену — таке собі гидке каченя, що перетворюється хай і не на прекрасного лебедя, але на грізного захисника, борця з нечистю. Це чи не найбільш складна лялька з усіх представлених — здатна і літати, і тупцювати і виробляти різні хореографічні па.
По-казковому епічним вийшов мудрий Олень із якимось аж “левітановським” голосом. Він великою мірою і переломлює усю інтригу оповіді.
Пацюки — це щось. Вони заповнили собою буквально весь простір сцени, проникли у кожну шпаринку. Їхні носи жили окремим життям і крутили усім іншим тілом.
Кожний персонаж мав свою музичну тему. Спектакль вийшов напрочуд гармонійним у плані звукового оформлення.
Вистава не відпускає і після свого завершення, бо вийшла по-справжньому емоційною, веселою, енергетично зарядженою.
zakarpattya.net.ua
Як відзначив Є. Тищук, спостерігати за залом було не менш цікаво, ніж за сценою. Діти реагували на все надзвичайно жваво, безпосередньо, щиро. Батьки були стриманіші, проте теж зацікавлено спостерігали і постійно доєднували свій сміх до дитячого.
Художник-постановник Паола Полуденна змогла мінімумом засобів створити, з одного боку, сільську садибу, де усякої тварі по парі, з іншого боку — глухий ліс, не менш насичений флорою і фауною. Її ляльки — справжні головоломки, кожна зі своїм секретом.
Грають актори Юлія Чеховська, Дарія Голяна, Микола Карпенко, які озвучують і рухають добру дюжину різних персонажів. Причому навіть епізодичні ролі сприймалися юним глядачем на-ура. Бурхливі оплески викликала поява їжачка з цілим виводком малят — наче скульптурки з Київської набережної завітали до театру.
Вистава про колоритну тітоньку Поланю і її “зоопарк”. Її мониста і головний убір треба бачити. Такий собі символ України, що за словом у кишеню не лізе. Модерує всіх і вся, але не забуває і про себе.
Рудий кіт тягне на себе ковдру як тільки можна. Спершу він навіть виживає з двору Сову, але коли сам опиняється у скруті, переконується, що без тієї — ніяк. Такий собі нулик, що страшенно хоче виглядати одиницею, альфа-самцем, яким не є. Геній піару і димової завіси. Але і він виявляється корисним.
Сова спершу ніби відштовхує глядача своїм сиплим голосом і якоюсь неоковирністю. Але вона водночас і загадкова, містична. Це чи не улюблена птаха Шевченка, “Кобзарем” літають десятки сов. Прекрасно вписалася вона і на закарпатську сцену — таке собі гидке каченя, що перетворюється хай і не на прекрасного лебедя, але на грізного захисника, борця з нечистю. Це чи не найбільш складна лялька з усіх представлених — здатна і літати, і тупцювати і виробляти різні хореографічні па.
По-казковому епічним вийшов мудрий Олень із якимось аж “левітановським” голосом. Він великою мірою і переломлює усю інтригу оповіді.
Пацюки — це щось. Вони заповнили собою буквально весь простір сцени, проникли у кожну шпаринку. Їхні носи жили окремим життям і крутили усім іншим тілом.
Кожний персонаж мав свою музичну тему. Спектакль вийшов напрочуд гармонійним у плані звукового оформлення.
Вистава не відпускає і після свого завершення, бо вийшла по-справжньому емоційною, веселою, енергетично зарядженою.
zakarpattya.net.ua