Для неї життя – це постійний рух впередНа сторінках нашого районного часопису вже розповідалося про Ганну Ліпчей із Дешковиці. Тоді мова йшла про її творчий дебют в Закарпатському академічному обласному театрі «Бавка». До відкриття свого 39 сезону лялькарі підготували прем'єру вистави «Зоряний Малюк». Наша землячка, випускниця Ужгородського коледжу культури і мистецтва зіграла свою першу роль на професійній сцені. То була для неї велика честь – не кожному дано одразу після закінчення навчального закладу потрапити на роботу в іменитий театр і одержати першорядну роль.
Не пройшло і року, як в житті талановитої дівчини сталася ще одна приємна подія – в ужгородському видавництві «Гражда» вийшла студентська поетична антологія «Ланцюг», де вміщено поетичний дебют студентів Ужгородського інституту культури і мистецтв.
У передмові до книжки викладач інституту культури і мистецтв Олена Надворна пише, що кожен, хто візьме у руки збірку, буде зачудований і надзвичайно щирим і відкритим змістом поезії, яка оголює тонкі серця молодих поетів, що у них накопичилось чимало болю і переживань, емоцій і неприємності. Попри те, що ми живемо в реальності, яка часто викликає природнє бажання опору, важливо, що душі молодих поетів звернені до добра. Звісно, у віршах відчутній вплив поетів попередніх літературних поколінь, однак ми можемо спостерігати за художніми смаками, цікавими знахідками як форми, так і змісту їх поезії. Щодо тематики і поетичних творів антології, слід сказати, що наші молоді віршотворці майже не торкаються конкретних злободенних чи історичних подій і не можуть претендувати, як кажуть, на «визнання зі шкільної лінійки». Здається, найголовніші події для дебютантів «Ланцюга» – це ті, що відбуваються в них в душі цієї миті, і не важливо, що вже в наступну мить їх погляди на світ стануть полярно протилежними, зміняться до невпізнанності. У цьому полягає неповторність юного світовідчуття та енергетики поетів-початківців, закладеної у їх віршах. Художній світ поетів забарвлений у різні кольори і відтінки, яким світлі так і похмурі. З їх поетичних текстів уважний читач видобуде чимало неймовірно потужних, щемких, енергетично вражаючих думок про людину і про світ.
Приємно те, що Ганна Ліпчей навчалася в Брідській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Ось що про неї розповідає директор школи Наталія Іванівна Галінська:
– Дуже талановита і здібна дівчина, ще навчаючись у школі, постійно готувала матеріали до стінгазети, писала вірші. У неї ще з-за шкільної парти проявлявся потяг до культури і мистецтв, Ганна брала активну участь в громадському житті не тільки класу, а й школи. Сподіваюся, що найближчим часом, після карантину, вона зробить презентацію книжки в нашій школі.
Щодо себе, то молода поетеса каже:
– Перші вірші написала ще в школі. А поштовхом до написання власних поетичних рядків стало знайомство із письменником, моїм земляком Василем Шкірею. Саме цей непересічний митець своєю творчістю зміг вдихнути у мене бажання спробувати і свої сили у літературній царині. Поезія для мене – це, насамперед, прекрасний спосіб закарбувати на папері свої емоції, думки, переживання, а ще нагода поділитися ними з іншими. Це мій власний заримований світ, інколи омріяний, а частіше буденний, надіюсь, не схожий ні на той чи інший...
І хоча обрана мною професія режисера спонукає мене більше уваги приділяти написанню сценаріїв, сценок, ігревок у ігрових програм тощо, та поезію я ніколи не полишу. Я – активна, енергійна людина, що полюбляє гумор, спорт і обожнює акторську гру. Для мене життя – це постійний рух вперед до пізнання.
Увазі читачів пропонуємо вірш Ганни Ліпчей «Коли стихає шум міський» із антології молодих авторів «Ланцюг».
Василь БУЖОРА
Коли стихає шум міськийКоли стихає шум міський
Й ліхтарики грайливо мерехтять,
Повіє вітерець легкий,
На крилах спогади летять.
У темряві нічній,у тиші
Враз виринуть оті різкі слова,
У голові сховалися, як миші,
Всі сумніви й лихі слова.
Той спогад ріже – не заснуть,
У ніч тікає дрімота,
І душу, як ганчір'я, рвуть
Ненависть і дитяча сліпота.
Коли ж бо перестане вже боліти
Моє дитинство –все уже пройшло.
Я хочу жити і радіти,
Забути помилки і зло.
Не до лиця уже нам роль дітей –
Біжать роки,час не чекає,
А вперті спогади зацьковують людей,
І біль – ніколи не стихає...
Ось темрява мине, засяє сонце.
Настане день й печаль пройде!
Та ввечері поглянеш у віконце –
До тебе знов журба іде.
