Бавка

Головним режисером Наталія працює з 2008 року. Попри зайнятість, встигає з’являтися й на сцені, бо дуже любить акторську роботу. Сьогодні її можна побачити у «Золотому курчаті», «Лісовій пісні», «Недотепі з Вертепа», «Конягах», а також виставі «Про Янка-дурня, чорта і Маруську-сиротинку».
З Наталією ми зустрілися після завершення театрального сезону, тож розпочали розмову саме з цієї теми. Безпосередня і відверта у спілкуванні, вона зізнається, що відпочивати від театру не вміє, а про постановки думає навіть під час в’язання. Головний режисер привідкрила завісу творення вистави – розповіла про клопітку справу, яка вимагає чимало творчості, терпіння, та ще й уміння переконати колег у потрібності саме такої прем’єри. Тож про роботу закарпатських театралів, долю «Інтерляльки», а також мрію Наталії Орєшнікової – у розмові ProZak.infoз головним режисером театру ляльок.
Чим запам’ятався вам театральний сезон, який нещодавно відбувся у «Бавці»?
- Це був 34-й сезон. Кожен сезон – це подія для театру. Наприклад, у 2009 році сезон запам’ятався тим, що ми поставили «Лісову пісню», у 2007-му - «Енеїду». А цей сезон ми почали з прем’єри «Лялькова забава – прадавня справа». Ми хотіли розказати дітям, як гралися їхні бабусі в дитинстві, коли не було кіно, Інтернету. Хотіли зробити такий невеликий екскурс у минуле й показати, що завдяки фантазії у домашніх умовах можна зіграти виставу.
Потім у нас була дуже цікава робота, я вважаю, що це краща робота сезону – «У нашім раї на землі». Виставу поставив заслужений артист України Олександр Куцик за віршами Т. Шевченка. Мені здається, що це найбільш знакова робота сезону, бо вона розрахована на дітей 11-14 років, які вважають себе завеликими для лялькового театру, але є замалими для драматичного. Цей вік один із найскладніших. Тож цією виставою ми пробуджуємо у них любов до театру, бо ця вистава – саме для таких дітей. І найважливіше, що ми справді змогли їх зацікавити. Вони співпереживали, повторювали напам’ять вірші Шевченка. Взагалі, моя мрія – створити у «Бавці» і репертуар для дорослого глядача, подібно до того, як це роблять у Харківському театрі ляльок.

Як узагалі народжується вистава і наскільки тривалий процес роботи над нею?
- Найважливіше – підібрати матеріал, тому що потрібно враховувати не тільки власне зацікавлення, хоча для режисера важливо, аби подобалося і йому. Після цього ти йдеш до художника, розповідаєш йому про свої ідеї. Так робляться ескізи, сценічний варіант. Після цього у театрі проводиться худрада, на якій потрібно розповісти про свій задум і найважливіше – переконати усіх, що ця вистава справді дуже потрібна у нашому театру. Після художньої ради є відбувається технічна рада, готуються креслення, ескізи, цілий макет і розраховується вартість. Якщо виходить дуже дорого, тоді потрібно змінювати рішення, бо ми не можемо дозволити собі ставити дуже дорогі вистави. Висновки техради зновузатверджуються, і лише після цього виготовляються декорації, ляльки. Одночасно підбирається або створюється музичне рішення. І коли вже все готово, лише тоді починається робота з акторами. Ось такий складний процес. Для режисера найважливіше, щоб у той період, який триває від затвердження на худраді й до власне виготовлення ляльок, не зникло бажання і ти не загорівся чимось іншим.